Автор Іван ШВЕД
Отець Іван ГАВАНЬО: “Промисел Божий ще не завершив задум щодо Землі та людства. Тому він не допустить катастрофи”
Що нас чекає в цьому році? Знаючи головні світові тренди, можна підготуватися до того, що буде. Про це ми й говоримо із протоієреєм, відомим богословом, отцем Іваном Гаваньом.
– Які глобальні тенденції визначатимуть наше життя у 2023 році?
– Глобальні тенденції визначив у своїй промові президент Німеччини Штайнмаєр. Німецькою це звучить «Zeitenwechsel – Epochenwechsel», що в перекладі означає «зміна часів – зміна епох». Вона ознаменована насамперед війною, що триває в Україні, та не тільки. Людство згідно із символом Насіма Талеба, про який ми вже згадували, отримало два чорні лебеді. Першим був коронавірус, страх перед яким уже подоланий. Бо не так страшний був сам вірус, як страх перед ним. У сучасному гедоністичному суспільстві він був надзвичайно великим. Але війна, зверніть увагу, цей страх змила. Це означає, що людство дійсно підійшло до тої межі, де, за Штайнмаєром, починається зміна епох. Згадаймо Френсіса Фукуяму, який перед розвалом СРСР написав книгу «Кінець історії». Безсумнівно, він помилився, вважаючи, що настає час прогресу та демократії для всього людства. Фукуяма вважав, що скоро і араби стануть демократами, й африканці, й китайці. Бо якщо Росія вже демократична, то процес пішов, як казав Михайло Горбачов. Це була утопія, не визнана автором і досі. Він був правий хіба в тому, що кінець історії давно настав.
– Розшифруйте, будь ласка, що означає кінець історії…
– Ми розмовляємо в час Різдва, а Різдво Христове і є кінцем історії. Після Різдва вже нема історії, є хіба події. Читайте Євангелію від Матeя, де євангелист у родоводі Христа згадує три групи по 14 осіб: від Авраама до Давида, від Давида до Вавилонського переселення, від Вавилонського переселення до народження Христа. Разом – 42 або шість седмиць. Шість – це число творіння. Коли народжується Ісус, Він відкриває сьому седмицю. Ми, християни, народжуємося від Христа, тому живем у ній (сьомій седмиці) – повноті та звершенні. Історія вела нас до Христа, Який звершив її, тому історії вже нема. Сьомий вік – це вік Церкви, що веде нас до восьмого віку, де число «вісім» є символом нового життя – життя в Царстві Божому. Тому зараз триває дозрівання Церкви до восьмого віку. Про це мовить Апокаліпсис як юдейський, так і наш, християнський. За апостолом Павлом, ми чекаємо, коли створіння дозріє до розуміння, що Бог є все у всьому. Зараз ще так не є, бо не всі пізнали Христа, не всі прийняли Євангеліє. Та історії нема. Це єдине, в чому не помилився Фукуяма. В усьому іншому він був утопістом та ілюзіоністом, оскільки не врахував того, що людського гріха ніхто не відміняв. А людина, будучи схильною до гріха, потенційно завжди готова до повторення трагедій та суспільних помилок історичного минулого.
– Виходить, така людина тримається за історію, якої вже нема?
– Історію не рухаймо. Ми перескочили Фукуяму. Це вже не історія, а проявлення людиною самої себе. Пам’ятаєте, коли почалася війна, всі кричали: «Хіба таке може бути у XXI столітті!» А чим XXI століття відрізняється від XV чи XII століть?
– Це залежить від критеріїв оцінювання.
– Не беремо до уваги розвиток цивілізації, науково-технічний прогрес, а стан самої людини.
– Як на мене, за своєю суттю людина практично не змінилася…
– Так, але ж більшість із нас і Фукуяма в тому числі думають інакше. В цьому й була його помилка. Він ототожнив науково-технічний прогрес із розвитком самої людини. Але це не так! Ось у чому помилка всіх ліваків – новітніх маніхеїв і ковалів нових світових ідеологій.
– За такою логікою, причиною війни, яку росія розв’язала проти України, стала схильність до гріха, що призводить до повторення помилок і трагедій історичного минулого?
– Насправді за війною стоїть ресентимент – створення з України образу ворога, щоб позбутися почуття провини за власні невдачі. В його основі лежить прагнення до відновлення імперської величі, втраченої в результаті розвалу радянської імперії. Чимало імперій припинили своє існування. Британська мирно перейшла до нового етапу свого життя. Франція, Австрія, Італія, Іспанія, Португалія, Голландія, Угорщина якось вийшли зі своєї імперськості та піднеслися на новий рівень суспільного буття. Майже кожна європейська країна перейшла через той етап, і тільки Росія не може вийти з цієї зони, постійно плекаючи ресентимент. У 90-х він ще звучить тихо, та з приходом до влади путіна на ресентимент було поставлено все. Він знайшов ту амплітуду коливань, яка співпала з амплітудою більшості суспільства та викликала резонанс, що вилився в тотальну підтримку війни в Україні.
– Але ж гріха ніхто не відміняв не тільки в Росії. Чому ж тоді Західний світ розвивається за іншим алгоритмом?
– Так, гріха ніхто не відміняв у цілому світі. Але європейська цивілізація розбудовує суспільство так, аби притлумлювати потяг до гріха. Вона відштовхується від учення Августина про первородний гріх і опирається на філософію Гобса, який прийшов до висновку: людина від природи – зла істота, тож її порятунок – у розумі, який підказує вихід у пошуку миру та його дотриманні. Тому треба творити суспільство так, аби створювати баланс між добром і злом, вести таку політику, щоб звужувати амплітуду схильності до зла та розширювати можливості для проявів добра. На цьому тримається філософія прагматизму, що лежить в основі англо-саксонського світу. В росії ж почали підживлювати темне начало в людині та видавати його за добро: «Час справжньої свободи прийшов: або ти станеш безсмертним героєм, або безславним боягузом!» Яке спотворення понять! Свобода чого? Свобода насильства, грабіжництва, агресії? Справжнє поняття свободи в християнстві та культурі спрямоване на позитивні людські якості, а не звернене до темних начал у людині. Тому російському ресентименту протистоїть наша українська національна свобода. Бо війна, як ми наголошували в попередньому інтерв’ю, є закономірним результатом національно-визвольної боротьби.
– І ця війна стала поштовхом до епохальних змін, передумови до яких визріли?
– Так. Зміна епох полягає й у тому, що Європа починає переосмислювати усталені після Другої світової війни світоглядні позиції – повну толерантність, бажання компромісу за будь-яку ціну, піднесення бізнесу над цінностями, безпринципність, що проявляється в діалозі з агресором і терористом.Ще одна риса зміни епох – перевага сучасних інформаційних технологій над старими, бюрократично-паперовими методами управління державою. Символами новітніх змін став Ілон Маск і…наші військові. Минулого року вони неабияк здивували Пентагон своїм винаходом. У час війни наші хлопці на коліні розробили ІТ-технологію управлінні військами. Американці на це витратили роки та мільярди доларів, а наші спеціалісти зробили це дуже швидко та практично задарма. Тепер ЗСУ використовує мережевий принцип управління, а не пруську вертикаль, якою послуговується армія рф. Тому армія агресора й програє, хоча має перевагу в живій силі, літаках, ракетах, бронетехніці та артилерії.Третій аспект зміни епох полягає в тому, що Європа, яка гналася за всетолерантністю, відходячи від принципів маківеалізму, починає задумуватися над цінностями не тільки в політиці, а й на рівні особистості. З цієї позиції принцип рівності всіх меншин, зокрема ЛГБТ плюс, виглядає не зовсім вірним. І такі думки вже починають звучати.Ще один елемент зміни епох – криза церков і релігій усіх гатунків: ісламу, буддизму, християнства в усіх проявах. Усіх! Це повна криза старих відносин із їхньою ієрархічною вертикальністю в стосунках і моралізаторською повчальністю. Вперше людство побачило, що слова самі собою нічого не варті. Вперше слово Папи Римського не має жодної ваги, хоча за часів Другої світової навіть тиран Сталін мусив рахуватися з позицією Папи Пія XII, який на саркастичний закид, скільки в Папи дивізій, відповів, що його дивізії він побачить після смерті. Настає час, коли церкви мають вийти на рівень федерації конкретних місцевих спільнот.
– Що це означає?
– Більше ініціативи та влади – народу Божому. Це не означає повторення протестантських моделей, бо там також є заплутаність. Це означає шлях до гармонії між народом Божим та ієрархами, бо криза старого облаштування релігійних громад і церков – очевидна.
– А що скажете про політику?
– Ще один тренд зміни епох – у політиці між державами. Європа до війни в Україні, яку Папа Римський Франциск називає початком Третьої світової, керувалась у політиці двома лозунгами: «Business as usual» та «Realpolitik». Тепер майже всі стали на шлях реалізації політики, збудованої на цінностях – найкращих здобутках людської цивілізації, серед яких: протистояння агресору; підтримка тих, кого агресор піддав нападу; відмова від добробуту заради солідарності. Європа пішла на великі видатки, щоби підтримати Україну. Навіть перед загрозою енергетичної кризи ЄС запровадив ембарго на російську нафту та газ, щоб засудити агресора. Це теж елемент зміни епох. На жаль, поштовхом до цього стала українська Буча, коли там побував Штайнмаєр, а перед тим Макрон та інші європейські політики. Вони були вражені тими жахливими жертвами, й у них розпочався внутрішній переворот. Він ще не завершився, та вже призводить до змін. Штайнмаєр, який був символом примирення агресора та створив формулу у форматі Мінськ-2, після Бучі виступив у Бундестазі з таким рішучим засудженням російської агресії, що, можливо, перевершив навіть Бориса Джонсона. Ще однією рисою зміни епох є поступове зникнення страху перед ядерною зброєю. Він ще не повністю зник. У Європі та Америці є ще чимало прихильників угодовської політики стосовно росії через боязнь перед ядерною загрозою, що йде від неї. Росія на цьому спекулює, тиснучи на тих, що бояться. Та ми бачимо, по-перше, що українці не бояться ядерної зброї. Це вперше ті, що воюють, не бояться атомної бомби. Такого ще не було. Стомільйонна Японія здалася на третій день після бомбардування Хіросіми та Нагасакі, хоча вони могли ще воювати і воювати, а, може, й перемогти Америку. Ми, знаючи, що проти нас можуть застосувати ядерну зброю, не боїмось і воюємо. Це теж ознака зміни епох. Але ми даємо імпульс європейцям, і вони також перестають боятися.Та є й негативний аспект зміни епох. Уперше в історії ядерну зброю, що була елементом стримування, росія використала як засіб спекуляції та тиску, погрожуючи перетворити її в зброю застосування.
– Раніше ми говорили, що винахід Оппенгеймера став запорукою миру. Що тепер не дозволить перетворити світ на суцільне поле воєнних дій?
– Солідарність, коли країни, де кращі людські начала стануть на чолі політики, стримають і приборкають країну, що зробила ставку на хтонічне начало. Це буде запорукою миру. А відступ від такої позиції створюватиме постійні загрози. Тобто, перемога у війні в Україні, коли, нарешті, приборкають агресора, й стане запорукою миру. Захід зрозумів, що утопічне покладання надії на всеохоплюючий лібералізм і демократію, зазнало краху як у політиці з росією, так і з Китаєм. Путіна насправді виплекали західні принципи «Business as usual» і «Realpolitik». І у Старому Світі це зрозуміли. Ліз Трасс, яка недовго була прем’єром Британії, недвозначно проголосила, що це Західний світ своєю політикою виплекав путіна. Тож миру можна досягти підтримкою України до кінця, а не до якогось Мінська-3.
– Бачимо, що Західний світ війна в Україні сильно змінює. Чи достатньо змінюється наш, Український світ?
– У час війни Україна зробила значний крок у творенні нації. Згадаймо реакцію Херсону на прихід українських військ. Це образ єдиного національного тіла. Там, де не дуже сподівалися, проявився справжній національний підхід. Але в Україні залишається ще немало радянщини. Продовжується корупція, бюрократизм в управлінні. Досі існують митні ставки на ввезення зброї та предметів захисту воїнів, що є абсурдним. Нам є від чого очищуватися! За рік часу не можемо змінити структуру, що виросла як гриб поганка впродовж тридцяти років. Радянщини не позбулась і журналістика. Це і штучний напускний пафос, коли журналіст раптом перериває розмову запитанням: «А коли буде перемога?» Це і розпитування військових про деталі того, про що на загал не говорять. Це і комплекс неповноцінності нашої журналістики, коли вона в переважній більшості звертається до російських експертів – Фейгіна, Піонтковського, Білковського, Яковенка та інших. Нема наших? Нема потужних військових і політичних аналітиків? Є! Та комплекс меншовартості наших журналістів заважає їм побачити, що зміна епох висуває нових людей. Не тільки Черника, Жданова та Світана, а й багатьох інших.
– Зараз заговорили про те, що гальмом в утвердженні української нації є РПЦ. Чи не варто позбутись її в Україні?
– Так, РПЦ – ідеологічний слуга російського імперського ресентименту. Це атавізм, породжений нашим перебуванням в імперії. Але таким же атавізмом є і Унія, і ПЦУ. В Томосі й мови нема про помісну Українську церкву. Таке враження, як пише отець Мирон Бендик у журналі «Патріархат», що мова йде про грецьку діаспору в Україні. Та й крім того, виникає загроза сервілізму місцевого – надто тісної співпраці Церкви із владою в Україні. Позбуваючись УПЦ МП, позбутись кого? Колаборанта – так. Пропагандиста руского міра – так. Це вимога часу. Та не забувайте, що багато і священників, і мирян, які виросли в середовищі УПЦ МП, є щирими патріотами та християнами. Їх також позбутись? Питання церкви в Україні є набагато тоншим. Політичним методом можна вирішити якісь екстремальні прояви, як це і робить держава, та не можна розв’язати проблему повністю. Та зміна епох і тут зіграла свою позитивну роль. Будемо сподіватися, що процес зближення трьох відламів однієї помісної Церкви набиратиме обертів. Я би пропонував із негативного мислення, яке ми виражаємо дієсловами «позбутися», «обрубати», перейти до позитивного, що полягає в тому, як наблизити відлами між собою. В Церкві це можливо тільки на основі повної свободи, самоусвідомлення, а не з допомогою декретів чи якихось зовнішніх дій.Звісно, з боку УПЦ МП ми бачимо й екстремальні антиукраїнські прояви. Більшість із них замасковані, як і рішення їхнього синоду. Їхню поставу можна охарактеризувати так: мовчазне очікування повернення всього на круги своя. Тобто, сподівання на перемогу путіна. Водночас назовні показують себе патріотами України. З’явились і відверті вороги. Ми ж знаємо про участь єпископів цієї церкви на тому дійстві в кремлі, на якому анексували українські території Запорізької та Херсонської областей. А УПЦ МП і словом не обмовилася проти такого вчинку її єпископів. У той же час єпископ Лонгин просто сказав, що Україна виступає проти Бога. Він використовує спосіб тиску на темну, непросвітлену масу. Лонгин відкрив саму сутність того православія, що живе в росії та в Україні. Його можна звести до магічно-апокаліптичного благочестя: все йде до кінця, світ – це зло, істина – тільки в нас. Звідси – конспірологічні теорії про світовий уряд, про підкуп українців масонами тощо. Будь-які виклики для Церкви називають ознаками катастрофи, а себе позиціонують останнім заборолом істинної правди. Це теж елементи, що використовує росія для підживлення ресентименту. Тож на такі виступи має реагувати держава. На мою думку, з боку офісу президента обрано правильну політику. Ми переслідуємо не церкву, бо в нас повна свобода совісті, а притягуємо до відповідальності колаборантів і противників Української держави.
– Чи можете на основі сказаного зробити прогноз на цей рік?
– Прогнози робити важко. Єдине можу сказати, що тренди будуть наростати, українська нація, сподіваюсь, міцнітиме й не буде хитатись, як у театрі із зойками, ой, нападають двісті тисяч. Головне, щоб утверджувалася Українська нація. Твердо скажу, що це буде продовжуватись, а конкретні події важко передбачити. Чітко також видно, що росія вже не переможе з допомогою конвенціональних засобів. Якщо так піде далі, можна передбачити, що Україна переможе конвенціональним способом і відновить суверенітет на всіх захоплених територіях. Чи застосує росія ядерну зброю? Будучи християнином, схиляюсь до того, що ні. Бо застосування такої зброї належить не тільки до рішення людини. Більше воно належить до промислу Божого. А промисел Божий ще не завершив задум щодо Землі та людства. Тому він не допустить такої катастрофи. Це не твердження, а сподівання, бо до кінця ми не можемо знати промислу Божого. Ми можемо робити висновки з принципів Його промислу, згідно із якими, ядерного Апокаліпсису не буде.
Як би там не було, історія вже закінчена для християн, а жити в апокаліптичних умовах їм притаманно в усі епохи. Від раннього християнства і досі завжди є трагедії, випробовування, в умовах яких найголовніше – залишатися християнами. 2022 рік показав усі чотири найголовніші ознаки Апокаліпсису: пошесть, війна, голод, смерть. Пошесть пройшла, війна триває, загроза голоду настає, ми стоїмо перед обличчям смерті. Для християн це не найпечальніше, бо ми вже носимо в собі нове життя. Якщо залишимося на рівні християнського оптимізму, то вірогідно, що він перейде у світовий оптимізм. Амінь!
Розмову вів Іван ШВЕД
