11/22/2022 00: 30
Мартин Полтава
Чому ця війна для Путіна буде останньою?
Після того, як політичний феномен Гітлера став спадком історії, чимало дослідників намагалися дати відповідь на питання: звідки могло з’явитися таке чудовисько? Як могла сформуватися саме така його система вартостей? І на чому виросла його фанатична переконаність у своїй правоті?
Такі ж питання напрошуються й у тому випадку, коли досліджуєш біографію Івана Грозного, Петра Першого, Путіна…
Але не залежно від того, на якій би із перелічених персоналій ми зупинилися, відповідь буде тотожною. І ця відповідь криється у двох словах: «релігійний синкретизм».
При цьому йдеться не просто про релігійний синкретизм – у загальному розумінні цього терміну, але про особливий напрямок такого синкретизму, у якому Добру призначна роль «вивіски», а Злу – роль «рушійної сили».
За словами російського опозиційного політолога, доктора історичних наук Валерія Соловея, Путін є адептом нетрадиційної синкретичної релігії [https://www.youtube.com/watch?v=8pByd7ExdAI].
Про яку саме релігію йде мова – В. Соловей не уточнює. Проте добре відомо, що кремлівський диктатор відвідує шаманів, користується їхніми послугами, на які розраховує в питаннях досягнення політичного успіху. А водночас – називає себе «православним».
Схоже, що Путін має власний неповторний релігійний світогляд, близький до гностичного. Гностики, як відомо, урівнюють Світове Добро зі Світовим Злом. А Путін ще й вважає останнє «більш могутнім».
Згаданий В. Соловей стверджує, що правитель РФ уявляє себе «обранцем вищих сил», які «призначили йому відновити велику державу». Тобто йде мова про плани реставрації СССР.
Гностики, як відомо, ототожнюють Бога з дияволом, чи диявола з Богом. Те ж саме простежується у світогляді Путіна. Різниці між християнством і антихристиянством (сатанизмом) він не бачить жодної. Релігія для Путіна цінна уже тим, що вона релігія (віра в надприродний фактор) і для нього не важлива сутність цієї релігії. Тобто етичні відмінності релігій для його світогляду не мають жодного значення.
Це помітно навіть за його деякими висловлюваннями. Наприклад, у цьому випадку, коли він говорить: «Були зовсім жорсткі богоборчі роки, коли знищували священників, руйнували храми, але ж водночас створювали й нову релігію. Комуністична ідеологія дуже схожа на християнство, і це правда… Леніна поклали в мавзолей – чим це відрізняється від мощів Святих для православних, та й просто для християн? Мені кажуть: «Ні, у християнському світі немає такої традиції». Як же немає? На Афон поїдьте, подивіться, там мощі Святих є, та й тут теж святі мощі Сергія та Германа» [https://pravoslavie.ru/109954.html].
Як бачимо, відповідна особа не усвідомлює різниці між мумією політичного злочинця (Леніна) і мощами Святих, які стали нетлінними в надприродний спосіб.
А твердження Путіна про «схожість» комуністичної ідеології із християнством – це теж саме, що й теза якогось відчайдушного демагога про «тотожність» плюса й мінуса (на тій підставі, що плюс містить у собі горизонтальну риску).
А ще – особиста релігія очільника РФ має спільність із вірою низки давньоримських імператорів. Кожен із них проголошував власний культ і зобов’язував геть усіх підданих «свято» вірити в те, що, мовляв, він, кесар, і є «втіленим божеством».
І як би там йому (Путіну) хтось не заперечував – на всі аргументи в нього є одна непохитна відповідь: він прийшов до влади не як «перехідна постать», а затримався на два десятки років із надлишком. А відтак – мовляв, має підстави себе вважати «вибраним вищими силами». Що це за «сили» – його відповідне питання не обходить. Інопланетяни? Ну й нехай собі! Духи, з якими товаришують шамани? Ну й нехай собі! А, може, ці духи – дідьки рогаті? Нема проблем!
Для нього важливий сам результат, а не засоби його досягнення.
Можна сказати, що Путін, водночас, є й абсолютним агностиком. Він вірить у те, що всю правду про інші світи людині неможливо знати, а відтак – можна поводитися на свій смак і розсуд. Бо, мовляв, все одно, не вгадаєш, як буде правильно…
Можна також сказати, що Путін є релігійно-політичним лідером Росії. Як, скажімо, Жан Кальвін у Швейцарії доби Ренесансу, або Гітлер у Німеччині доби Третього рейху. Адже нинішній ґазда кремля – глибоко віруюча людина. Яка, проте, вірить не в Бога, а в казна-що! Й нав’язує власний світогляд всьому суспільству РФ. А найперше – власному найближчому оточенню.
Тож не випадково певна частина віруючих росіян вважає його релігійним лідером останніх часів – «антихристом», про якого не раз згадано в Біблії.
При цьому свою думку зазначена частина православних підкріплює пророцтвом Серафима Саровського про те, що столицею антихриста буде Москво-Петербург. Мовляв, у «пітєського Вови» – не тільки Москва – столиця, але і його мала батьківщина. А також вони часто полюбляють згадати, що про Путіна пророкував священник РПЦ, «старець» Ніколай Гур’янов. Останній, як вони стверджують, обіцяв Росії багато бід від цього правителя, що також асоціюється із біблійним образом антихриста.
А позаяк патріарх Кірілл Гундяєв у всьому підтримує Путіна, то й стає очевидною його роль як жерця путінського культу. І відповідно – Гундяєва ототожнюють із лжепророком антихриста.
Як бачимо, у російському соціумі зріє насіння його ідеологічного розколу. Наразі ті, хто вважає Путіна «антихристом» – у повній меншості. Але вартує йому лише втратити імідж «непереможного» диктатора, як ця «біла цятка на чорному тлі» почне зростати в геометричній прогресії.
А відтак – нинішній кремлівський диктатор буде змушеним задовольнятися скромною тіньовою часткою влади, яка не створюватиме нової спокуси шукати лаври завойовника чи «реставратора червоної імперії».
