“Хрестовий похід” проти РПЦ у Львові: хто його «очолив» і що цьому передувало
Автор Роман Гурський
У 2015-му році Україні взяла курс на декомунізацію, але аж до початку повномасштабної війни росії проти України вона була відверто млявою. Тепер же заграла новими барвами. Якщо раніше ми перейменовували здебільшого великі вулиці та міста, то тепер черга дійшла до логічної та більш ґрунтовної дерусифікації.
Не став винятком і Львів, у якому за пів року станом на початок 2023-го понад 260 вулиць змінили свої назви. На жаль, ця війна також забирає життя наших героїв. На щастя, їхні імені увіковічнюються у назві топонімів Львова.
Одним із таких людей є Тарас «Хаммер» Бобанич.
Український військовослужбовець, молодший лейтенант, командир 2-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», учасник російсько-української війни з самого її початку у 2014-му та Герой України посмертно – так можна коротко описати його життєвий шлях. Людина, яка завжди відстоювала і боролась за українські інтереси. Про що може бути мова, якщо ще його прадід був українським Січовим стрільцем? Саме іменем Тараса Бобанича назвали вулицю, яка раніше носила ім’я радянського військового «м’ясника» – генерал-майора йосипа короленка. Здавалось би, ось символічне й правильне рішення, проте і тут не обійшлось без ляпів.
Випадково чи спеціально, але саме на вулиці короленка у Львові розташовувався головний храм російської православної церкви у Львові. Мова йде про «славнозвісну» громаду Св. вмч. Георгія Побідоносця. Тобто, тепер ми маємо, м’яко кажучи, дуже дивну ситуацію: на вулиці, названій на честь героя України, який поліг у війні проти російського загарбника, розташовується головний храм російської церкви, яка вже давно і не безпідставно отримала славу філії ворожої спецслужби ФСБ. Не дивно, що й представники цієї «секти» у Львові поводяться відповідно – шпигують, займаються рейдерством та моляться за ворогів України. І, що найбільше дивує, їм не лише не забороняють таку підривну та антиукраїнську діяльність, а місце влада ще й сприяє цьому. То що таке УПЦ МП у Львові та Україні, чому вони так вільно почуваються у культурній столиці України та хто їх «покриває»? Про це – далі.
Невеличка історія УПЦ МП в Україні
За часів радянського союзу церква була нібито й заборонена, але нібито й ні. Так, у «совку» була табуйована діяльність будь-яких храмів, окрім московського патріархату, оскільки ще сталін зрозумів, що релігія – не лише «опіум для народа», а й прекрасна можливість додаткового контролю над суспільством. «Калачем і бичем», тобто залякуванням та різного роду «заохоченнями» НКВД-исти (а потім і ФСБ-шники) отримували інформацію про людей від священиків, які не просто бачили все на місцях, а й спокійно «зливали» «таїну сповіді».
Коли «вітер змін» набрав достатньо сили, а «союз» розпався, греко-католицька церква вийшла з підпілля. Так, у 1991-му році до Львова приїхав кардинал Іван Любачівський, а в 1992-му з Риму сюди були перенесені останки Йосипа Сліпого. Проте росія ніколи не розглядала Україну як незалежну державу, тому вона з усіх сил намагалась втримати контроль над нами. Саме тоді, на оцих руїнах «срср», вся компартійна верхівка, разом із головами колгоспів та іншими «стукачами», утворили свої релігійні осередки в селах, і розпочали боротьбу за прихильність людей. В основному вони грали на інертності селян – багато хто банально звик ходити по певного попа в певне приміщення, тому люди часто і чути не хотіли про якусь «іншу» чи тим більше «нову» церкву. Наслідком такого протистояння не раз ставали криваві сутички між односельцями, які дуже часто були штучно спровокованими. Ясна річ, не всі були ідейними. Багато хто з адептів такої форми «руского міра» виявились звичайними «корисними ідіотами», але мета в держави-спадкоємиці срср була одна – збереження контролю над українцями.
Що таке МП?
Будь-який тоталітарний режим не терпить конкуренції. Тому, якщо він передбачає якусь установу, то вона просто вимушена працювати в інтересах диктатора. Звідси й висновок, що московський патріархат не мав шансів на те, щоб бути адекватною церквою – ні за часів срср, ні при правлінні путлера. Для чого їм втрачати такий потужний засіб впливу? Тому їхні священики відзначились багатьма скандальними речами: вони освячували ікони з путіним, сталіним та навіть українським колаборантом стрємоусовим, передавали образ для гвалтівників та мародерів з «росгвардії», та й просто благословляли загарбницьку війни проти України. Це, до речі, особисто робив сам «патріарх всія русі» кіріл.
До речі, про нього. Ні для кого не секрет, що поки його «пріхажанє» буквально тонуть в лайні, сам кіріл гундяєв (таке його справжнє ім’я) їздить із кортежами, літає на гелікоптері, відпочиває на яхті та просто насолоджується життям «на широку ногу». Розпочав він кар’єру як «цигарковий барон», назбирав капітал, потім став агентом ФСБ, а згодом дослужився до «смотрящого» за церквами. Одним словом, риба гниє з голови. Тому не варто надовго зупинятись на тому, що це за структура.
Що таке УПЦ МП в Україні?
Як ми вже зрозуміли, УПЦ МП – це просто філія РПЦ, а та, у свою чергу, є «крилом» ФСБ. Тому ще з 2014 року Митрополит Онуфрій робив, м’яко кажучи, чимало контроверсійних вчинків, а під час повномасштабної війни — і поготів. Скажімо, 9-го травня 2015-го року Митрополит не встав, щоб вшанувати пам’ять Героїв України, зокрема й загиблих в АТО, чиї імена зачитували у Верховній Раді. А 20 серпня 2022 року в Києво-Печерській Лаврі він благословив російських військовополонених. Очільник так званої УПЦ МП побажав многая літа, подарував молитовники й шоколадки окупантам, які вбивали українців.
Під час повномасштабної війни вся структура РПЦ МП поводилась ідентично. То у їхніх храмах знаходять зброю, то переховують проросійського блогера, якого підозрюють у держзраді, то продовжують молитись за росію. Після обшуків, які СБУ провела у храмах УПЦ МП різних областей, було знайдено чимало «цікавого». Це і агітматеріали, і російські паспорти, і партквитки компартії срср, і бланки перепусток до окупаційних органів рф, і символіка росії та невизнаних республік-сателітів москви. Коротше, всі «скрєпи» «руского міра» тут. Посилання на всі ці матеріали ми залишимо в описі відео. На щастя, СБУ вже винесла й певні вироки для таких діячів.
[https://www.slovoidilo.ua/2022/12/23/infografika/bezpeka/vchennya-pro-satanizm-prapory-ldnr-kradeni-ikony-znaxidky-obshukiv-upcz-mp]
Найкращою ілюстрацією тез про «адін народ» і «ми же братья» може виступити наступний факт. У Запоріжжі священник московського патріархату відмовився відспівати трагічно загиблу дитину після того, як дізнався, що її хрестили у церкві Київського патріархату. На цьому, мабуть все.
Скільки храмів УПЦ МП є у Львові?
Та давайте перейдемо до Львова. Як вказує сайт Львівської єпархії УПЦ МП, у місті (не враховуючи області чи навіть ОТГ) офіційно існує лише три церкви московського патріархату. Це вже згадана громада Св. вмч. Георгія Побідоносця на вул. Тараса Бобанича (Короленка), 3; Свято-Троїцька церква на вул. Антоновича, 100 та дерев’яний храм на проспекті Червоної Калини, 89. Проте це явно не весь список. Так, львів’янам ще відомі щонайменше церква Св. кн. Володимира Великого по вул. Енергетичній, 7/4; громада парафії Іова Почаївського по вул. Шумлянських (Сеченова); громада парафії Святого Іова по вул. Погулянка; громада парафії Святої Ольги по вул. Івасюка, церква та громада парафії Єфросинії Полоцької по вул. Богуна.
Швидше за все, і ця офіційна статистика далека від реальності, бо насправді у Львові таких церков набагато більше. Справа у тому, що існують такі «затерті» храми, як наприклад церква Сабудана. Тобто, вона нещодавно нібито відокремилась від московського патріархату, але перед тим довго служила москві. Крім того, є так звані «догналівці», які є потенційно адептами московського патріархату. Хоч вони й стверджують, що вони греко-католики, але самі греко-католики їх не визнають. А ще маса контеплятивних монастирів, серед яких теж є представники УПЦ МП. Тому офіційна статистика – це одне, а правда дещо інша. Наприклад, скандальна церква на Сихові взагалі ніде не зареєстрована, хоч і має свою земельну ділянку. Але про це – згодом.
Чим займається УПЦ МП у Львові?
По-перше, це антиукраїнська діяльність.
Раніше, за часів т. зв. АТО та ООС клірика Свято-Георгіївського храму Миколая Баранова не один раз запрошували відслужити молебень на початок нового навчального року у вже одіозній російськомовній школі № 45 на вул. Науковій. При цьому учасниками цього дійства були… представники Генерального Консульства росії у м. Львові, яку та заповзято фінансує мер міста Андрій Садовий. Мова йде про того Баранова, який є уродженцем РФ та улюбленим попом московитів у Львові. Того Баранова, котрий радо вітає новопризначеного Генерального консула Російської Федерації у Львові та проводить уроки у вищезгаданій російській школі, яку так заповзято фінансує Садовий.
Тому зовсім не дивним виявилось і те, що під час нещодавніх обшуків на території Львівської єпархії УПЦ (МП) СБУ виявила антиукраїнську літературу та документи щодо сприяння мобілізації в росії.
«На території єпархії виявлено антиукраїнську літературу російського видавництва, яка нівелює духовне значення української церкви та пропагує міжконфесійну ворожнечу», – повідомили в СБУ.
При огляді робочих кабінетів та особистих речей отців єпархії також знайшли:
фото документу щодо сприяння мобілізації російських громадян – «об обеспечении взаимодействия с военными комиссариатами РФ»;
скрін переписки зі звинуваченням натівців у війні в Україні;
паспорт громадянина України, який фізично вже кілька років не перебуває на території єпархії (його доля невідома) і його розписки щодо повернення боргових зобов’язань.
По-друге, таке звичне для Львова рейдерство, про яке ми поговоримо детальніше. Візьмемо до уваги лише два найгучніші випадки, про які говорили і львів’яни, і міські депутати. Але попри це, ніхто нічого не змінив.
Церква на пр. Червоної калини, 89
Ще у січні 2018 року до церкви УПЦ МП на проспекті Червоної Калини прийшли обурені активісти та влаштували мирний пікет проти московського храму. Натомість сталися сутички із представниками московського патріархату, які заявили, що війни в Україні немає, а українська армія вбиває мешканців Донбасу.
Проте цим активісти лише зачепили це «осине гніздо». Як виявилося пізніше, церква московського патріархату побудована на земельній ділянці, яка належить УПЦ КП. Тобто, релігійна громада УПЦ (МП) збудувала об’єкт нерухомого майна без будь-якої дозвільної документації, а земельну ділянку на пр. Червоної Калини, 89 самовільно захопила без жодних прав на землекористування.
У кінці 2017-го року депутати Львівської міської ради навіть пропонували демонтувати незаконне будівництво цієї споруди, проте справу «зам’яли». Храм стоїть і до нині, а місцева влада вдає, що не бачить цього.
Свято-Троїцька церква на вул. Антоновича, 100
Цей храм у 2019 році став дуже активно розбудовуватися. Зрозуміло, що документи для такого у Львові не дуже потрібні… Опозиційні до мера депутати ЛМР наголошували, що
Масштабна розбудова Свято-Троїцької церкви проходить без жодних дозвільних документів, а землю, на якій це відбувається, у 2015 році здала в оренду Львівська міська рада. З публічних джерел стало відомо, що це приміщення церква УПЦ Московського патріархату орендує у підприємиці Інги Дунаєвої, а земля належить Львівській міській раді й була здана в оренду їй на 10 років у 2015 році. Тобто, церква захопила землю, яку в міста взяла в оренду Дунаєва. Фактично роботи тут розпочалися у серпні 2019 року, проте паспорт робіт чи будь-яка інформація про наявність у власника будівлі дозвільних документів, які дають право на проведення робіт, містобудівних умов та обмежень, на той момент була відсутня. Самі ж львів’яни також звернули увагу, що при вході до храму немає жодної інформаційної вивіски стосовно будівництва.
Ситуація тут ідентична – влада мовчить, церква стоїть.
«Відмазки» Садового
Звісно, такі прецеденти не могли пройти повз увагу людей, тому Андрій Садовий був вимушений «відмазуватись» від скоєного. І тут, як завжди, почався «футбол». Ну звісно ж! Як же ми могли так погано подумати про людину, дружині якого сам Ісусик порадив іти у велику політику? У відповідь на інформаційний запит кореспондента «Вголосу» спочатку мерія заявила, що за документами там стоїть православна церква Київського патріархату.
«Інформуємо вас, що ухвалою Львівської міської ради від 28.02.2008 №1612 «Про затвердження релігійній громаді Української православної церкви Київського патріархату проекту відновлення земельної ділянки для будівництва церкви Св. Володимира УПЦ КП на пр. Червоної Калини, 89 у м. Львові» релігійній громаді церкви Київського патріархату було затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,5686 га на проспекті Червоної Калини, 89. Землю надано в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування церкви. На виконання вказаної ухвали Львівською міською радою та релігійною громадою УПЦ КП укладено договір оренди землі терміном на 10 років (до 28.02.2018). Інших ухвал щодо надання земельної ділянки на пр. Червоної Калини, 89 не приймалося», – йдеться у відповіді на інформаційний запит.
А на запитання, чи реагуватиме влада на те, що московський патріархат незаконно захопив землю у Львові, заявили, що у всьому винен Держгеокадастр у Львівській області.
«Беручи до уваги, що Львівською міською радою рішення про передачу у власність чи надання у користування храму Московського патріархату земельної ділянки на проспекті Червоної Калини, 89 у м. Львові не приймалось, для проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства і вжиття відповідних заходів скеровуємо вказаний запит в управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Львівській області», – йдеться у відповіді. Як ви розумієте, все це не закінчилось нічим.
Підсумки
На превеликий жаль, нам довелось забруднити свої руки щонайменше по лікоть, копнувши тему УПЦ МП у Львові доволі поверхнево. Все, з чим ми зіштовхнулись, це антиукраїнська діяльність, робота на інтереси ворога та банальне рейдерство і наразі ми говоримо про «вершину айсберга».. Причому, все це базується на російському капіталі.
Як ми бачимо, міська влада не проти, аби у Львові процвітали храми держави-терориста, які неодноразово були спіймані на допомозі ворогу. Просто ставиться капличка чи навіть хрест, паства його посвячує, і все – земля захоплена. Це відбувається якщо не за сприяння, то за мовчазної згоди міської влади, яку вже давним-давно Андрій Садовий представляє чи не одноосібно.
Він хвалиться, що зніс одну незаконну забудову, а натомість дозволяє 100 інших. Він у 2006-му році називає Грибовицьке сміттєзвалище «другим Чорнобилем», а у 2016-му році через відсутність будь-яких змін там гинуть люди. Він вдягає вишиванку і йде до церкви, але водночас «годує» храми УПЦ МП, які, фактично, є структурою ФСБ. Він проводить «Альфа-джаз фест», де головним інвестором виступає соратник путіна олігарх міхаіл фрідман. Під тиском громади він змінює «маски», і «Альфа джаз» змінюється на «Леополіс джаз», а головним спонсором виступає бренд «Боржомі», який належить… тому ж фрідману. Він був готовий капітулювати перед росією у 2014-му, а пізніше й зовсім проводить акція «Львов говорит по-русски». Про що може бути мова, якщо сьогодні, після року повномасштабної війни росії проти України, у «європейському» Львові зареєстровано понад 340 російських фірм? Крім цього, ми знаємо, які гроші росія вкладає у свою розвідку та закордонні ЗМІ, аби використовувти їх на свою користь як засоби гібридної війни. Тому логічно припустити, що для Садового просто гроші не пахнуть. Йому байдуже, чи це «фрідман», чи будь-хто інший – плати, і роби все, що заманеться. А «ручний» виконком все «порішає», якщо те чи інше питання провалиться на сесії ЛМР.
… і висновки
Висновки тут дуже прості. УПЦ МП так вільно почувається у Львові лише тому, що їй це дозволили. Мовчазна згода і навіть сприяння від мера – це головні запоруки розквіту «руского міра» у Львові. Проте ми дуже сподіваємось, що після обшуків та оприлюднення всіх пазлів інформації, ФСБ-шниками у рясах займеться СБУ. Тут мова навіть не йде про моральний чи духовний бік цього питання. Якщо церкву, громаду чи окремого представника спіймали на діяльності на користь ворога, треба діяти відповідно. А церква в державі має бути єдина. І спрямовуватись вона має на відстоювання державних інтересів. Так, Україна з повагою ставиться до всіх течій та віросповідань, але не тоді, коли мова йде про агентів ворожої спецслужби, які ховаються за християнськими атрибутами.
P.S. У час, коли готувався цей матеріал, депутати Львівської обласної ради нарешті дозріли до усвідомлення усієї повноти зла, яке несе Україні і Львівщині зокрема московське «кривослав’я» і розродилися проектом, котрий передбачає передачу власності РПЦ у Львові міській громаді. Але і тут не обійшлось без «драматичних» курйозів: довідавшись про це , мер Андрій Садовий вирішив нанести «превентивний удар» чи то по московських попах, чи то по обласних депутатах, і днем раніше оголосив через підконтрольне йому ЗМІ про «передачу майна УПЦ МП на баланс міста». Вочевидь, аби ні у кого не виникло сумнівів, хто є справжнім очільником хрестового походу проти московитів у рясах.
Звісно, краще пізно, ніж ніколи. Але у повітрі зависло і ще довго бринітиме одне питання: а де була уся ця депутатська братія і «вічний» мер Садовий протягом останніх майже десяти років, коли чоботи східної орди вже топтали нашу землю? Складається стійке враження, що упродовж цього часу цим «достойникам» не було жодного діла до того, що діялось у ефесбешних криївках, завуальованих під храми так званої РПЦ. Тоді у них були зовсім інші пріоритети.
