Роман Гурський,
для ІА «Українські Вісти»
Від початку повномасштабної війни, з якою на нас напала росія, майже всі українці перейшли в режим тотальної економії. Нашу державу покинуло приблизно 10.000.000 людей, більшість із яких працювали в Україні та сплачували тут податки. Комусь в дім прилетіла російська ракета, а хтось і зовсім жив у містах, які сьогодні або зруйновані, або перебувають під тимчасовою окупацією. І це я вже мовчу про систематичне знищення української інфраструктури, яке росія також поставила собі за мету. Всі ці речі не могли не позначитись на українській економіці. Ясна річ, наразі нам вдається триматись «на плаву» за рахунок закордонних дотацій та фінансових вливань, проте в цілому ситуація сумна.
Крім того, вже понад рік майже всі українці стали волонтерами. Від плетіння маскувальних сіток та варіння чаю для переселенців до пошуку амуніції та її доставки у найгарячіші точки фронту – кожен із нас більшою чи меншою мірою залучений до гібридної війни проти росії. Ну а збори коштів на тепловізори, пікапи, приціли і навіть супутник стали нашою буденністю. Середньостатистичний українець так і живе – намагається якомога більше працювати, аби заробити на хліб, і ще й відкласти кошти на донати для ЗСУ.
Проте ключовим у всій цій історії є слово «майже». Ми часто чуємо то про відомих музикантів, які невідомо як покинули Україну, то про «ексрегіоналів» чи УПЦ МП, які й досі працюють в інтересах ворога. У той час, коли втеча за кордон – це питання совісті та моралі, а зрада Батьківщини – кримінального кодексу, є ще одна «каста» людей, які живуть за наші гроші. Мова йде про так званих бюджетників. Сюди входять різні чиновники України – нардепи, мери міст, голови облрад тощо. Проте найбільше працює саме в адміністраціях державних органах. Звісно, мести всіх однією мітлою не варто, бо багато політиків, особливо ті, які очі-в-очі зіштовхнулись із новим обличчям фашизму, проявили себе як справжні герої. Але серед них є й звичайнісінькі популісти, які вже починають перейматись за передвиборчу гонку. Звісно, ніхто не сумнівається у перемозі України, але це, щонайменше, надто рано.
Однією з таких адміністрацій популізму стала Львівська міська рада на чолі з мером Андрієм Садовим. Тут, як і по всій Україні, дещо скоротили штат після введення в державі воєнного стану, але це зовсім не вплинуло на деяких чиновників. Головна влада на Львівщині сьогодні сконцентрована у руках Львівської обласної адміністрації, але це не стає на заваді деяким представникам ЛМР продовжувати отримувати гроші з податків українців, інколи відверто шкодити безпеці України та ще й піаритись на всьому цьому. Але давайте розглянемо все за порядком.
Права ЛМР під час війни
У багатьох людей виникає питання: а що має робити міська рада під час воєнного стану? Почнемо із того, що Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» №2259-IX. Також важливо зазначити, що права місцевого самоврядування відрізняються у містах, де ведуться воєнні дії, та містах, де їх немає.
Зокрема, мер громади, на території якої не ведуться бойові дії та не прийнято рішення про утворення міської військової адміністрації, може одноосібно ухвалювати рішення щодо:
- звільнення земельних ділянок комунальної власності від незаконно розміщених тимчасових споруд;
- обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій;
- демонтажу будівель і споруд, які за результатами обстеження визнані аварійно небезпечними і такими, що становлять загрозу життю людей.
- передачі коштів з відповідного місцевого бюджету на потреби Збройних Сил України та/або для забезпечення заходів правового режиму воєнного стану;
- створення установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, призначення на посади і звільнення з посад керівників таких установ;
- боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями;
- поводження з небезпечними відходами.
Зверну вашу увагу: це за умови, що у місті не утворилась міська військова адміністрація, як і є у Львові. Проте деякі важливі рішення міськрада повинна узгоджувати з військовою адміністрацією. Саме на цьому наголошує юрист Ярослав Мандрук.
«Фактично, повноваження міськради не дуже змінились тому, що у Львові не ведуться воєнні дії. Тобто, умовний Віталій Кім з Миколаєва зараз має інші повноваження, ніж мер Львова Андрій Садовий. Крім того, про рішення, які стосуються вилучення земельних ділянок та об’єктів недобудови міський голова зобов’язаний повідомити ОВА протягом 24-х годин після ухвалення», – пояснив він.
Тобто, як ми бачимо, функції, які міська рада має виконувати, стали простішими при виконанні, оскільки скоротився суттєвий «шмат» бюрократичної роботи. До того ж, тепер мерія повністю розв’язані руки у питаннях незаконно приватизованих земель, із чим у Львові є хронічні проблеми. Проте, як ми бачимо, за весь цей період ЛМР під тиском громади знесла лише незаконно збудовану церкву УПЦ МП на Сихові та малу архітектурну форму (кіоск) по вул. Виговського, 69. Де задекларована Садовим боротьба з незаконними забудовами – невідомо.
Реальна діяльність Андрія Садового та чиновників Львівської міськради під час повномасштабної війни
«Для кого війна, а для кого мати рідна» – всі ми добре знаємо цю приказку, яка говорить про тих, хто прагне розбагатіти або збільшити свій нефінансовий капітал під час воєнних дій. Не став винятком і мер Львова, який почав далеко не зі своїх обов’язків. Подати інформацію про обстріли раніше, ніж це зробить офіційне представництво Обласної адміністрації – це для нього норма, бо треба ж, аби люди читали, а ЗМІ посилались саме на нього. Проте інколи Андрій Садовий ігнорував застереження військових і банально «зливав» інформацію про місця прильотів ворожих ракет. Тобто, у той час, коли генштаб та ЗМІ просили всіх українців не поширювати інформації, яка може коригувати вогонь ворога чи бути корисною для нього, мер Садовий, який тоді мав сотні тисяч читачів лише у своєму телеграм-каналі, спокійно писав повідомлення типу «У Львові приліт біля аеропорту».
Крім цього, на офіційному сайті Львівської міської ради вільно публікувалась й інша інформація, яка могла бути цікавою росії. Ні для кого не секрет, що задекларовані цілі «спєцапірациї» – «декомунізація», «демілітаризація» та інше – це просто маніпуляція та брехня рф. Насправді ж метою ворога було і є фізичне винищення українців. Звідси й висновок, що не варто публічно повідомляти про будь-які скупчення людей. Тим більше, що масові заходи взагалі скасовані в державі. Але хіба якісь писані правила колись зупиняли ЛМР? Особливо, коли мова йде про піар і хайп. Повідомлення про нове місце проживання сотень переселенців, яких із дому вигнала війна, це для мерії норма.
Інформація, яку не можна поширювати під час війни, регламентується наказом головнокомандувача ЗМУ Залужного. Про це також розповів юрист Ярослав Мандрук.
«Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний видав Наказ №73, який визначає перелік інформації, яку не можна розголошувати та встановлює порядок роботи журналістів в зоні ведення бойових дій. Тому під час дії воєнного стану поширювати інформацію, яка може призвести до обізнаності противника про результати ракетних ударів по військових об’єктах (пунктах), якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом або іншими органами військового управління Збройних Сил України», – розповів він.
Такі повідомлення ніби й не заборонені, але можуть бути дуже шкідливими, додає юрист.
«Справа у тому, що цей наказ стосується офіційних ЗМІ, а канал мера у телеграмі чи сайт міськради ними не вважаються. Проте, якби такі публікації стали корисні ворогу, він їх використав у своїх цілях і це довели, то аж тоді на авторів допису чекала б кримінальна відповідальність», – пояснив він.
Та все це лише капля у морі, бо тільки афера із повною забороною продажу алкогольних напоїв у місті варта окремого розслідування. У той час, коли у Львівській області у денний час можна було придбати алкоголь, що неабияк наповнювало місцевий бюджет, Андрій Садовий, звично для себе, став гратись у праведника і заборонив алкоторгівлю. Причому робив це за допомогою максимально пафосних фраз та ілюстративних картинок. Найцікавішу з них наведу нижче.
Щоправда, всі ці гучні заяви розбивались об об’єктивну реальність: львів’янам нічого не заважало дістатись до того ж ТЦ King Cross Leopolis, юридична адреса якого – село Сокільники. Тобто, будь-хто міг поїхати туди громадським транспортом, купити там все, що забажає душа, і привезти це все до Львова. Проте це, на щастя, тривало не довго. Чи то здоровий глузд, чи протести рестораторів, чи, як подейкують, «договорняки» щодо продажу алкоголю, але щось спрацювало і бюджет міста знову почав збагачуватись від продажу алконапоїв.
Тому, як ми бачимо, під час воєнного стану Садовому необхідно «звітуватись» за деякі свої кроки. Проте навіть попри можливість ухвалювати одноосібні рішення щодо земельних ділянок, ця одвічна проблема Львова не почала вирішуватись. Ба більше, львівський бургомістр та його посіпаки піаряться, як тільки можуть. І, до речі, непогано на цьому заробляють. Навіть офіційно.
Скільки заробляють чиновники Львівської міської ради?
Тут взагалі все дуже цікаво. 1-го січня набрала чинності ухвала Львівської міської ради «Про бюджет Львівської міської територіальної громади на 2023 рік». Згідно додатку № 3 про розподіл видатків бюджету ЛМТГ на оплату праці працівників 40 виконавчих органів, районних адміністрацій та апарату виконкому ЛМР планують витратити 566 млн 357,1 тис. грн. Ще 27 млн 430 тис. грн піде на оплату комунальних послуг та енергоносіїв цих структурних підрозділів.
З 1 березня 2023 року чисельність апарату виконавчого комітету та виконавчих органів Львівської міської ради встановлена у кількості 1839 штатних одиниць. Середня зарплата чиновників Львова у 2023 році становитиме орієнтовно 25 тис. 664 грн, що у 3,8 разів більше за мінімальну зарплату в Україні (6700 грн). Окрім цього, у видатках управління фінансів «зарезервовано» кошти на т.зв. впорядкування умов оплати праці працівників виконавчих органів Львівської міської ради на суму 42 млн 276,8 тис. грн.
Найвища середня зарплата в апараті виконавчого комітету – 36,4 тис. грн. Але це й зрозуміло, оскільки у його штаті керівництво міста, яке має досить високі місячні зарплати: в середньому від 70 до 100 тис. грн отримують заступники міського голови.
У департаментах та управліннях різниця у середній зарплаті може суттєво відрізнятися і в десятки тисяч гривень. На це впливає багато чинників, особливо надбавки за вислугу років, ранг тощо. Найменша середня в управлінні капітального будівництва – 12,2 тис. грн, а найбільша в управлінні культури – 32,5 тис. грн. Менше 20 тис. грн нараховуватимуть лише у 7 структурних підрозділах. У районних адміністраціях потенційна нарахована середня зарплата коливається від 23,8 до 26,9 тис. грн.
Проте, як ви вже здогадались, це не все. Одне – це чималі бюджети, які тратяться на офіційні зарплати чиновникам, але є ще й надбавки. Це набагато більш гнучка і цікава річ.
Нараховується зарплатня чиновників наступним чином: наказ іде від міського голови до його заступників, далі до керівників департаментів і аж тоді до працівників.
Про це розповів експерт з місцевого самоврядування Анатолій Семенюк.
«Бюджет затверджує сама рада і після цього всі службовці мають відповідний оклад. Найцікавіше, що у їхню зарплату входять доплати за ранги, таємність, важливість виконання завдань та іншу всіляку дурню. Преміювання також залежить від депутатів ЛМР – це і сума премії, і відсотки, і все інше. Проте не варто дивитись на самі суми ЗП, бо всі чиновники живуть за рахунок преміювання», – каже він.
Здавалось би, це прекрасний механізм саморегуляції, оскільки депутати – це не чиновники і нібито якогось конфлікту інтересів тут не повинно виникати. Проте і тут не обійшлось без «кумівства» та «договорняків».
«Справа у тому, що депутати, так чи інакше, на чиновницькі посади прилаштували своїх родичів, друзів та знайомих. Тому і тут виходить ситуація, де «рука руку миє». Причому така практика почалась ще за першої каденції Андрія Садового – вся ця «шпана» призначала собі премії ще за часів, коли долар коштував 4,5 гривні. Я, власне, згадав про долар тому, що всі ці премії та надбавки ще тоді рахувались саме у доларах. Були окремі «діячі», які могли мати мізерну зарплатню, але попри це отримувати по 4 чи навіть 5 тисяч доларів надбавок. І сьогодні ситуація зовсім не змінилась. Ще зовсім до недавна преміювання могло сягати 500% зарплатні», – пояснює Анатолій Семенюк.
Але це ще не все. Якщо твоя зарплатня напряму залежить від примх твого керівника, це може бути і прекрасним засобом тиску. Саме так і є у ЛМР, стверджує експерт.
«Ця вертикаль має й доволі неочевидну мету – тиск на деяких «непокірних» чиновників. Через те, що їхні оклади є доволі низькими, всі сподіваються на вищі премії. І тут вже керівництво ратуші вирішує, хто скільки отримає. Тому якщо ти хочеш піти наперекір львівській владі, будь готовий отримувати лише зарплату. І Це якщо тебе ще не знайдуть, за що оштрафувати», – розповів він.
Висновки
У той час, коли в державі триває війна і людей закликають перераховувати волонтерам навіть мізерні суми, наші чиновники живуть, м’яко кажучи, безбідно. Маючи середню зарплату в майже 26 тисяч гривень, вони регулярно отримують щонайменше 100% надбавки, і це вже виходить понад 51 тисяча грн. А ще згадайте заступників мера, у яких ЗП становить і по 100 тисяч гривень.
Але, як відомо, риба гниє з голови, тому нам варто приглянутись безпосередньо до Андрія Садового. Він обіймає посаду мера Львова вже 17 років, тому ніщо у місті не відбувається без його сприяння чи просто згоди. Саме він закликає замість витрат на алкоголь задонатити на ЗСУ, а паралельно підписує документи про «космічні» премії своїх чиновників. На щастя, Львів не перебуває на лінії фронту, і місцеві політики не можуть прямо піаритись на війні. Тому вони роблять гучні заяви і тихенько «гребуть» бюджетні кошти у свої кишені.
