Польсько-українські стосунки загострюються, як тільки в них втручається Москва – прямо чи опосередковано. Приводом, але аж ніяк не причиною чергового розбрату стала річниця народження Степана Бандери.
КОЛИ ПОЛІТИКИ БЕРУТЬ НА СЕБЕ РОЛЬ ІСТОРИКІВ
1 січня 2023 року, у день 114-ї річниці з дня народження Степана Бандери, Верховна Рада України опублікувала у Twitter фото головнокомандувача української армії генерала Валерія Залужного на тлі портрета Провідника ОУН.
2 січня прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що обговорить з українським колегою Денисом Шмигалем питання “героїзації” Степана Бандери на офіційних сторінках органів влади України.
3 січня заступник міністра закордонних справ Польщі Аркадіуш Мулярчик заявив, що з Twitter-акаунту Верховної Ради зник допис, присвячений 114-річниці з дня народження Степана Бандери. Мулярчик також наголосив: «Це знак того, що українці дослухалися до нашого голосу. Хочу дати зрозуміти, що з боку польської держави неприйнятне вшанування Степана Бандери, ідеолога українських націоналістів, який убив десятки тисяч поляків на Волині».
Своєю чергою речник МЗС Польщі Лукаш Ясіна сказав, що ставлення Польщі до «злочинів, скоєних Українською Повстанською Армією, залишається незмінним», а зближення між польським та українським народами має посприяти кращому розумінню нашої спільної історії.
Парадокс цієї ситуації полягає в тому, що вище керівництво Польщі послуговується кремлівським поглядом на національно-визвольні змагання в Україні. Хочеться думати, що робить це несвідомо.
А причина несприйняття вшанування Степана Бандери полягає в тому, що цього року в Польщі відбудуться вибори. Тому вже зараз політики дбають про свій майбутній електорат. Чого гріха таїти, чимало поляків у викривленому світлі й досі негативно сприймають бандерівців, які противилися так званій пацифікації, коли українців змушували зректися рідної мови, закривали українські школи і церкви, забороняли українські часописи, громадські організації. А чого вартує злочин проти людства, яким стала каральна операція “Вісла”, – переселення українців з етнічних земель. Радянський Союз був зацікавлений у розбраті між поляками і українцями задля зміцнення позицій так званого русского міра. Зараз цю лінію продовжує путінська Росія.
Заради перемоги на виборах політики перебирають на себе роль істориків, але навіть історичні дослідження на цю тему, об’єктивний аналіз подій минулого не зупиняють їх.
ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ: ПРАВДА І СПЕКУЛЯЦІЇ
Про трагедію Волині вже написано багато. Це були етнічні чистки, які здійснювали Українська Повстанча Армія, з одного боку, та Польська Армія Крайова разом з радянськими партизанами, – з іншого. Вони стали наслідком багатовікового протистояння між поляками та українцями на західноукраїнських землях.
Керівництво УПА розглядало поляків як потенційних союзників Німеччини та Радянського Союзу. Як і після Першої світової війни, коли за міжнародним договором до Польші перейшла територія Галичини, існувала загроза повторення ситуації, якою в кінцевому результаті скористався Радянський Союз.
У польській історіографії події на Волині сприймаються виключно як етнічна чистка поляків, в українській – як дія у відповідь на звірства поляків щодо українців. Під час війни взаємна ненависть лише загострювалась, хоча маємо чимало прикладів, коли прості поляки і українці діяли проти спільних ворогів – фашистської Німеччини та сталінського Радянського Союзу. Польські історики зазвичай перебільшують польські втрати і применшують втрати українські. Українські ж історики, які після відновлення незалежності почали вивчати цю проблему, наводять об’єктивні цифри, наголошуючи на тому, що і поляки, і українці стали жертвами злочинних режимів Гітлера і Сталіна.
Слід сказати, що лише вузьке коло польських істориків ліберального гатунку дотримується радянської інтерпретації волинських подій. Парадоксально, але саме на них опираються політики, які знову хочуть прийти до влади. Натомість у Польщі все більшої популярності набувають праці українських істориків Володимира Сергійчука, Ярослава Дашкевича, Володимира В’ятровича. Думка зводиться до того, що українці захищали своє право на життя, право на існування нації.
Звичайно, на побутовому рівні було чимало випадків невиправданої жорстокості з двох боків, але цивілізовані нації завжди повинні знаходити спільну мову. І завжди є місце взаємному прощенню.
СИМВОЛ НЕЗЛАМНОСТІ
Важко запідозрити керівництво Верховної Ради України у націоналістичних поглядах. Та й Зеленський, як і Залужний, не є бандерівцями. Але Степан Бандера став символом незламності, як нині таким символом незламності є український народ.
Поляки підтримали нас у війні проти Росії, надали на своїй території прихисток мільйонам українцям, за що ми їм безмежно вдячні. Але це не є підставою для того, щоби поступатися національною гідністю в угоду вузькопартійним передвиборчим інтересам. Ще раз наголошую: йдеться про незламність українців. Символом такої незламності є Степан Бандера.
Вибори у Польщі закінчаться, пристрасті вгомоняться. Польсько-українські стосунки і далі будуть дружніми, бо у нас є спільний ворог – Росія. Поляки розуміють, що кожна нація має право на захист від геноциду. Тому Бандера не може стояти на заваді між нами, адже він захищав українців від знищення.
Анатолій ВЛАСЮК
