Автор Анатолій ВЛАСЮК
Бліцкрігу в Україні у Путіна не вийшло. До безкінечності затягувати війну він теж не може. Тож російські пропагандисти уже відкритим текстом говорять про протистояння альянсів – НАТО і ОДКБ, а в ширшому плані – про протистояння “русского міра” і “західних цінностей“.
У Путіна не вистачає ресурсів – і в живій силі, і матеріальних, – щоб впоратися з Україною. Здається, нереально Росії воювати ще й з Європою, військовий потенціал якої на порядок вищий російського, а в перспективі – і зі США. Але Путін ніколи не послуговувався логікою, завжди йшов напролом. Так може бути і в цьому випадку. Зараз тривають інтенсивні переговори між Росією та Іраном. Аналітики стверджують, що постачання Москві балістичних ракет із Тегерану – лише питання часу. При цьому вони зазначають, що ці ракети найімовірніше будуть використані на території європейських країн. Найперше йдеться про Польщу, Латвію, Естонію і Литву. Під удар можуть потрапити й інші країни, які постачають зброю Україні. На практиці це означає, що балістичні ракети летітимуть із території Росії, Білорусі та окупованих районів України. Звісно, НАТО не мовчатиме і нанесе удари у відповідь. Ескалація війни, зміщення її акцентів потрібні Путіну для того, щоби російський обиватель багато не думав про те, чому російська армія безнадійно застрягла в Україні та ще й втрачає території, захоплені раніше. Для підкріплення своїх агресивних замислів Путін знову вдався до ядерної риторики, заявивши про превентивні удари. На цьому тлі деякі політики знову заговорили про перемовини з Москвою. Але потакання агресору завжди призводило до плачевних наслідків.
