Під час війни чимало українських видавництв припинили своє існування. Більшість різко зменшила випуск книжок. І лише деякі залишилися на плаву, поступово нарощуючи виробництво і навіть повертаючись до показників довоєнного випуску продукції.
Серед останніх і видавництво “Фоліо”. Його директор Олександр Красовицький “прославився” тим, що вирішив піти шляхом Арестовича, а то й Нострадамуса та Ванги в одному флаконі. На повному серйозі він щодня в своїх так званих аналітичних роздумах рахував дні, які ще залишилися Путіну перебувати у владі. За його “пророцтвами”, це мало статися ще до нового, 2023-го, року. Звісно, коли “пророцтво” не справдилось, Красовицький жодним чином не згадав про це, не покаявся перед обдуреними читачами, а продовжив, ніби нічого не сталося, друкувати свої так звані аналітичні роздуми, знову вводячи людей в оману.
Але повернімося до “Фоліо”. Чому воно відносно процвітає на тлі інших українських видавництв? Справа не лише в менеджерських здібностях Олександра Красовицького, чого в нього не відбереш, а у його здатності до мімікрії, пристосуванства, вміння виживати за будь-яких умов.
Зараз “Фоліо” виживає завдяки виданню творів письменників епохи Розстріляного Відродження, а також тих, чиї повісті та романи в радянський час були піддані жорсткій цензурі. Цей пласт літератури фактично мало відомий сучасному українському читачеві, а на тлі відмови від усього булгаковсько-толстоєвського став затребуваним і приносить видавцеві чималий зиск.
Другий напрямок, який уміло експлуатує “Фоліо”, нехай і не приносить грошей, але в недалекому майбутньому обіцяє видавництву чималі дивіденди, в тім числі надходження із державного бюджету. Йдеться про видання “повного зібрання творів” Володимира Зеленського. Як відомо, президент щодня виступає з промовами. Отож вони, написані різними його спічрайтерами, одним із найвідоміших з яких є Дмитро Литвин, Красовицький збирає у місячники. Вже вийшло вісім таких випусків. Всередині України вони не користуються належним попитом, тому розраховані на зарубіжного читача. Тут уже є робота для перекладачів.
Чому я кажу про мімікрію і пристосуванство Олександра Красовицького? До недавнього часу він видавав здебільшого російську літературу, а також у рамках нібито свободи слова – і літературу антиукраїнську.
Найбільш скандальним став факт випуску книжки Володимира Корнілова про так звану Криворізьку республіку, коли на теренах України вірні ленінці створювали більшовицькі утворення. На презентації були присутні Гоблін, він же Аксьонов, майбутній правитель Криму, сам Корнілов, який втік до Москви і звідти паплюжить Україну на різноманітних кремлівських політшоу, а також журналіст Олександр Чаленко, який теж, як і Корнілов, втік від гріха подалі із Донецька. Ось у цьому антиукраїнському оточенні Красовицький комфортно почував себе за столом президії, вдаючи зараз із себе великого українського патріота. Як і тоді, гроші для нього не пахнуть. До речі, зараз він видаватиме мемуари Меркель, яка підтримувала Путіна у будівництві Північного потоку й всіляко умиротворювала агресора, що призвело до війни в Україні.
Такі, як Красовицький, завжди потрібні владі, хто би не керував, адже йдеться про особисту відданість правителю, а не про державницьку позицію.
Анатолій ВЛАСЮК
