Автор: Анатолій ВЛАСЮК
Конкурсна комісія Шевченківської премії оголосила результати третього туру, опублікувавши твори, допущені до фіналу. Серед, власне, літературної частини виділяються романи Дереша і Чеха, а також публіцистика Портникова. Слід зауважити, що вперше з 1961-го року, часу заснування премії, її лауреати не були пошановані вищим керівництвом держави.
Звісно, все можна списати на війну. Мовляв, не до цього. А може, це новий тренд? Премія сама по собі, а держава в це не втручається. Тоді чому Шевченківській премії надано статус державної, а список лауреатів затверджується указом президента? Шевченківська є найпрестижнішою в Україні премією. Щось на кшталт Нобелівської в галузі літератури. І, як у ній, все залежить від суб’єктивного вибору журі. Якби в них були інші члени комітетів, то й серед лауреатів ми б почули інші прізвища. Ще до недавнього часу Шевченківську премію в галузі літератури присуджували, так би мовити, за вислугу років, у чергу за нею ставали старійшини літературного цеху. Перспективна молодь не мала жодних шансів стати лауреатом. Ситуація змінилась, але в принципі не покращилась. За Порошенка і Зеленського Шевченківську премію отримують і молоді, але вбиває гнітючий суб’єктивізм членів журі. Багато вартісних творів так і не доходять до розгляду або відсіюються після першого-другого турів. Скажімо, так і не стали лауреатами Процюк і Рафеєнко, чиї романи можна вважати проривом у сучасній українській літературі. І це не лише моя суб’єктивна думка. Як і Нобелівка, Шевченківка мала свої внутрішні скандали, які, втім, стали надбанням громадськості. Але якщо в Швеції це було здебільшого викликано сексуальними проблемами, то в Україні – через політику й ідеологію. Так, Шкляр відмовився від уже присудженої йому Шевченківської премії. Це був протест проти антиукраїнської політики, яку проводив Табачник, міністр освіти і науки часів Януковича. А нині з’ясувалося, що цей одіозний тип опікувався вчителями на тимчасово окупованих територіях України. Викликають подив, якщо не сказати більше, й цьогорічні ймовірні переможці Шевченківської премії. Дереш усе життя був пацифістом. Лише з початком повномасштабної війни переглянув свої погляди й активно допомагає армії. Але ж ми говоримо про якість художніх творів. А тут є багато запитань до автора. Те саме стосується й Чеха. Він бере участь у війні, як і багато інших письменників. Але при чім тут премія за художній твір? Той же Запєка, який стоїть на порядок вище, пролетів із премією. Якщо кому й давати премію, то Портникову за публіцистику. Але виникає питання закулісних ігор, адже його висунув голова Комітету. Взагалі пріоритет у висуненні надано не лише членам Комітету, а й Спілці письменників і видавництвам. Своєрідне довоєнне галицьке “свій до свого по своє”, але у викривленому вигляді. Нинішні члени Комітету Шевченківської премії призначені за Зеленського. До нього входять як старші, так і молодші майстри слова. Але тенденція очевидна: аби лауреат не виступав проти політики президента й писав свої твори в псевдоліберальному європейському руслі. Національне, а тим паче націоналістичне не вітається, на відміну від інтернаціонального, космополітичного. За таких обставин вже не рятують зміна членів журі, інші косметичні реформи всередині премії. Маємо, скажімо, конкурентні до Шевченківки конкурси – “Коронацію слова” чи “Книга року Бі-Бі-Сі”, але кінцевий результат той самий. Тарас Григорович, мабуть, не зрозумів би, чому прикриваються його іменем. Шевченківська премія у нинішньому вигляді дискредитує Україну як державу. Чи не пора “бабці” на “пенсію”?
