“БОГ” У ПСИХУШЦІ

Автор Анатолій ВЛАСЮК

Чому я не втомлююся жити: збірка / Ярослав Мельник. – Харків: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2014. – 208 с.

Якщо зважитесь читати цю книжку, ковтайте її маленькими порціями, а не всю одразу. Щоби не збожеволіти. Або не випасти у паралельний світ, із якого нема вороття.

Ярослав Мельник зібрав докупи низку оповідань і повістей. Про що вони? “Болеро” – спрацьовує ядерна кнопка в животі доньки президента, коли вона займається коханням з першим-ліпшим чоловіком, який мріяв застосувати ядерну кнопку в дії. “Інфаркт” – Бог постає як “жабоподібне товсте створіння карликового росту на двох тонких ніжках” (стор. 14), та ще й матюкається. А рятує літературного героя від смерті близька людина, яка зовсім не подібна на Бога, якого ми, за задумом автора, витворили у своїй уяві. “Пробач, чи що” – Літературний герой убиває грабіжника і тепер сумнівається, навіщо це зробив. Той міг жити, бо мав намір лише обчистити квартиру. “Мій Барабанкін” – Чоловік став коровою, запліднив жінку, вона теж перетворилася на корову. Врешті-решт з’ясовується, що він – ангел. “Кінець світу” – Літературний герой знищує планету, зупинивши обмін речовин. Таким чином він хотів зустріти Бога, а той не з’явився. “Пташка, яка замерзла на льоту” – Його не люблять дружина, сестра і мама. Друг Нікольський відкриває йому таємницю, що Бог – це ілюзія. А хто такий Нікольський? Чи не сам Бог? Він усе-таки любить дружину, сестру і маму, а вони люблять його. І це не дивлячись на те, що якась машина крутить Землею. То чи варто перерізати собі горло бритвою? “Вдома у Бога” – Твій друг Колька стає Богом. Він знаходиться лише в оболонці колишнього кочегара, а насправді витіснив його сутність. Кольку можуть забрати у психушку. Як вам таке – Бог у психушці? “Автор” – Письменник творить своїх персонажів, а вони живуть своїм життям у паралельному світі й ніколи з ним не зустрінуться. “Чому я не втомлююся жити?” – Фантастичне оповідання. Корпи – тварини, зовнішньо схожі на людей, – дають продовження людському роду. Люди змінюють тіла, що втратили фізичну привабливість, на корпівські. Головне відкриття – треба пересадити мозок, який функціонує в новому тілі. Матері стають молодшими за своїх синів. Нівелюється поняття статі. Можеш зачати жінку-корпа, потім тобі пересадять її тіло, й ти народиш – сам від себе. Мабуть, це все-таки краще, ніж знищення людства у війнах, як це було раніше. “Це говорю я” – Письменник пише для себе, а не для читачів. Його твори існують лише в декількох примірниках. А ще він передбачає у своїх творах те, що потім насправді відбувається. “Сміттєпровід” – У жінки існує спокуса: викинути у сміттєпровід свою дитину. Вона цього не робить, але її забирають до психушки. Син виростає і судить жінку, яка хотіла викинути до сміттєпроводу свою дитину. В неї таке ж ім’я, як і в його матері. Ось така збірка. Неприйнятна для тих, хто вірить у Бога. Залюбки прочитають ті, хто ходить до церкви на великі свята. Ярослав Мельник уже давно не живе в Україні. Йому не варто розраховувати на те, що його книжку сприймуть українці. Радше вона адресована європейському читачеві, атеїстові за суттю. Насправді це пошук Бога в самому собі. Він не міфічний, створений тисячоліттями. У кожного – свій. Не доводиться сподіватися, що Бога в нинішньому шаленому й божевільному світі вдасться звести до спільного знаменника. Людина, як і Бог, творить інші світи. Але інших людей вона не хоче пускати у свій світ. За свободу – від Бога – треба дорого платити. Як і просто за те, аби бути вільною людиною. Часто-густо боротьба за власну свободу перетворюється на боротьбу з Богом, проти Бога. Знімаючи табу, які обмежують людську свободу, чи не стаємо ми більш залежними, насамперед від самих себе, та ще й без Бога у серці й душі? Ви можете не погоджуватися з тим, про що пише Ярослав Мельник, але вам неодмінно сподобаються його стиль і мова. А там уже фантазуйте собі, що хочете. Письменник закликає вас стати співтворцем.

Ми у соцмережах: