06/01/2023 02: 48
Мартин Полтава
Олієпровід – об’єктивна необхідність, чи авантюра уряду ?
Винахідливості людській немає меж – особливо в питаннях уникнення митнорго контролю. Донедавна про олієпровід ніхто ніколи не чув, але людська винахідливість створила й цей феномен. Щоправда – наразі у віртуальній площині. Проте все задумане великими людьми – невдовзі втілюється в життя.
Нещодавно під час прес-конференції міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський, як про це читаємо на «Урядовому порталі» – в публікації від 4 січня 2022 р., – «підкреслив важливість реалізації масштабних інфраструктурних проектів, таких як будівництво олійного трубопроводу Ягодин-Гданськ» https://www.kmu.gov.ua/news/shcho-chekaie-ahrosektor-u-2023-rotsi-mykola-solskyi-okreslyv-perspektyvy-haluzi.
Ягодин — пункт контролю через державний кордон України на кордоні з Польщею.
Що цьому передувало? У вересні 2022 р. міністри аграрної політики України й Польщі підписали меморандум про будівництво трубопроводу, довжиною 600 км, для експорту української соняшникової олії через польські порти – до третіх країн.
Будівництво планується проводити зі залученням великого бізнесу! https://minagro.gov.ua/news/ukrayina-zmozhe-transportuvati-truboprovodom-do-gdanska-do-2-mln-tonn-oliyi-na-rik.
Москальська пропаганда відразу ж відреагувала – інтерпретувала відповідний факт, як «доказ» того, що нібито Західну Україну захопила Польща. https://www.stopfake.org/uk/manipulyatsiya-truboprovid-dlya-ukrayinskoyi-sonyashnikovoyi-oliyi-do-gdanska-svidchennya-zahoplennya-ukrayini-polshheyu/.
Цей примітивний і безперспективний фейк москалі створили, очевидно, не стільки з метою посіяти в Україні паніку, скільки з тим, аби відвернути нашу увагу від справжніх недоречностей олієпроводу – відвернути в русло ілюзії. Адже їм вигідне економічне послаблення України.
Чим наш уряд виправдовує цей проект?
Ось його аргументація: «До початку війни понад 90% соняшникової олії експортувалося через порти, розташовані на Чорному морі… Будівництво такого трубопроводу сприятиме частковому розблокуванню українського експорту, створивши альтернативний маршрут транспортування української олії до третіх країн в умовах російської агресії».
Але ж, панове! Поміркуймо собі: за який час можна збудувати такий трубопровід? За кілька місяців? Не вийде! За рік?.. Нехай навіть за рік. Проте для того, щоб вести війну роками, ні в РФ, ні в України не вистатачить ресурсу. Зважаючи на розрахунки ресурсу воюючих сторін, жоден фахівець не прогнозує продовження війни до 2024 року! До серпня 2023 р. Україна, очевидно, поверне Крим і війна закінчиться. А Михайло Подоляк (радник голови ОП) навіть переносить цю дату на березень 2023 р. Кому про це знати ліпше, як не прем’єру Денису Шмигалю, який є членом Ставки верховного командування.?
Війна закінчиться перемогою й навіщо буде тоді Україні незакінчений олієпровід?
Хто відшкодує кошти бізнесменам, які вкладуть їх у це будівництво? Держава? Чи, може, олієпровід таки буде викінченим після війни й українська олія транспортуватиметься, скажімо, в Індію чи Китай через Балтійське море (шляхом «кругосвітньої подорожі») – зі залученням торгового флоту Польщі?
Втім – розрахунки річної потужності олієпроводу (2 мільйони тонн на рік) показують, що ним можна експортувати лише ту олію, яку куплятимуть країни ЄС (31% загального експорту олії).
Але знову ж таки – основні європейські країни-імпортери української соняшникової олії – це Туреччина і Молдова (Туреччина понад 20% експорту, Молдова – 5%). Хто повезе олію в Туреччину і Молдову через Балтику? І наскільки вигідний транзит олії з України до цих країн через Балтику («кругосвітнім» шляхом)?
Думаю, що закінчиться все так: десь поблизу Гданська Польща збудує додаткові заводи розливу олії й буде купляти українську олію та продавати її в пляшках іншим країнам…
А чому б Україні не збудувати підприємства-лінії розливу олії поблизу кордонів із Польщею?
Багато біженців зі Сходу України можна було б працевлаштувати. Люди отримували б зарплату й платили податки в бюджет – як і їхні підприємства-роботодавці. Перевезена автотранспортом українська олія в пляшках вантажилася б у контейнери в Гданську й надходила до найближчих країн-імпортерів – скажімо, у Німеччину, країни Балтики, Скандинавії.
Та й митний контроль був би надійнішим. Адже за великі гроші на трубопроводі можна встановити такий лічильник, який показуватиме зовсім не ту кількість олії, яка йтиме реально.
Звичайно, додаткові лінії розливу олії побудувати також не вийде занадто швидко. Проте – це перспективна річ для держави. Тоді як олієпровід – теоретично перспективний лише для певної частини великого бізнесу, який будь-якою ціною намагається зменшити своє оподаткування.
Цікаво, чи пощастить колись олігархам збудувати грошопровід із України – до Швейцарії – по якому готівка вільно плила б на їхні рахунки?
