Віктор Кирій
Про релігійних термінів – недоліки у новому правописі легко компенсувати
Протягом 28 років (до 2019 р.) Незалежності Україна користувалася радянським правописом, у якому, зокрема, вимагалося писати ймення Боже з малої літери, а ймення диявола (Сатана) – писати з літери великої – на повну противагу церковній традиції. І це при тому, що у преамбулі Конституції України записано: «Верховна Рада України…, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями… приймає цю Конституцію – Основний Закон України».
Як бачимо, у 1996 р. депутати другого скликання не звертали уваги на чинний на той час радянський правопис, а писали слово «Бог» так, як це мало бути – з великої літери, інакше залишалося б незрозумілим, про якого бога йде мова – про Єдиного Бога, чи якогось політеїстичного божка. Незважаючи на це, й надалі продовжував існувати радянський правопис, заснований на атеїстичних засадах, який у даному аспекті вступав у суперечність із Основним Законом нашої держави.
На мою думку, радянські атеїсти мали часткову рацію, пишучи слово «Сатана» з великої літери у тих випадках, коли йдеться про впалого ангела, про якого не раз згадано в біблійних книгах Старого Заповіту та у Євангелії від Св. Матфея. Це його власне ймення – якщо воно написане з великої літери, відразу стає зрозумілим, що слово вжите не в переносному, а в прямому значенні. Тут діє принцип доцільности – основний принцип укладення орфографічних норм.
Йдучи за середньовічною традицією, Церква, звичайно, вимагає писати ймення ворога роду людського з малої літери – так, як зараз в українських ЗМІ пишуть слова «путін», «росія» «рф» тощо, вважаючи такі речі за певний вияв патріотизму. В обох випадках – це звичайна наївність. В останьому – ще й тому, що ті ж люди, які пристають до цієї ненормованої нової орфографічної традиції, імена й прізвища безпосередніх виконавців геноциду в Бучі та кривавих опричників Путіна на зразок Патрушева і Шойгу, а також – путінських «геббельсів» Лаврова і Гундяєва – пишуть із великої літери.
Не зрозуміло, чим вони кращі за всю Росію, взяту в цілому? Не зрозуміло, чим кращим за всю Росію є Сталін, який вигубив 9 мільйонів українців Голодомором (за тогочасними даними, які публікувалися у США), і ще не знати скільки мільйонів – у концтаборах та катівнях НКВД? Не зрозуміло, чим кращим є Каганович, на якому лежить відповідальність за організацію того ж Голодомору? Чим кращими є кривавий очільник НКВД Берія та Гітлер – організатор Голокосту?
А тим часом імена Сталіна, Кагановича, Гітлера, Берії, абревіатури КП, НКВД, КГБ – ніхто із журналістів не пише із малої літери. Не пишуть з малої літери ймення Гітлера і євреї, для яких він є найбільшим злочинцем в історії людства – еталоном душогубства – тим самим, що для нас, українців, є Сталін. Не пишуть тому, що розуміють – дріб’язкове приниження такого великого ворога – це пониження його історичного значення, заниження його негативної ролі в їхній історії, а в кінцевому підсумку – заниження значення Голокосту.
Думаю, що така розповсюджена наївність у нас з’явилася з тієї причини, що ідеологічною пропагандою в Україні керують не зовсім фахові люди – люди, які потрапляють під вплив, скажімо, соціальних мереж, не усвідомлюючи просту істину: далеко не завжди є добрим для інтернет-видання те, що добрим є для Фейсбука чи Твітера, де зазвичай домінує розмовна мова – без дотримання орфографічних нормативів, і де певна особа іноді намагається виявити свій патріотизм хоча б у такий спрощений спосіб, у який це дозволяють зробити обмежені можливості самої мережі.
Тут доречно буде пригадати, що в гаслах, які у нас поширювалися на початку війни з ініціативи різних радників та артистів естради – дитячої наївності також не бракувало. Не будемо згадувати вже про російського корабля, який більшу шкоду приніс Україні на рекламних щитах (шляхом негативного впливу на моральність підростаючого покоління), аніж у ті часи, коли ще не пішов на дно. Натомість пригадаймо це гасло: «Доброго вечора, ми з України!», яке можна було побачити по всій Україні на автомобілях, з яким вийшла марка «Укрпошти», і якому дещо бракувало належної змістовності.
Доречним би воно виявилося лише у тому випадку, якби війна точилася не на нашій території, але ж війна відбувалася в Україні! І всі подвиги чинилися нашими захисниками в Україні, а поза Україною опинилися лише біженці – яка ж у тому гордість, аби хизуватися тим, що ти біженець? Набагато мудріше було б написати: «Добрий вечір! Ми – українці!». Або ж – «Ми в Україні!». Останнє означало б, що війна з нашого боку є справедливою, оборонною, а тому – з нами Правда, з нами Бог і ми переможемо, й ми нікуди не втікатимемо від ворога, бо у нас немає іншої Батьківщини…
Новий правопис вніс чимало слушних правок у написання релігійних імен, у чому – заслуга нашої забутої мовної традиції. Але цього – далеко не достатньо, позаяк правопис укладали лінгвісти, які не зовсім добре орієнтуються в релігії. Скажімо, як і раніше у всіх випадках вимагається писати слово «ангел» із малої літери. Це зовсім недоцільно, позаяк «ангелами» релігійні тексти називають і впалих ангелів (демонів), а водночас – і Ангелів Божих. Тому часто виникатиме плутанина – читач не розумітиме, про кого мова – про Ангела чи про демона.
Новий правопис вимагає писати слово «святий» у всіх випадках з малої літери. А це – передумова для іншої плутанини: не буде зрозумілим у деяких текстах, чи йдеться тут про канонізованого Церквою Святого, а чи про людину, яка провадить побожне життя. До того ж – навіть стійкий вислів «Свята Трійця», який означає Бога, згідно з вимогою правопису, українці мали б розпочинати з малої літери, що є спотворенням змісту даного словосполучення. Адже у цьому випадку слово «Свята» є не авторським епітетом, а незамінною ознакою ідентифікації.
Такий самий недолік носить вимога правопису завжди писати з малої літери слово «апостол». Є Дванадцять Апостолів Ісуса Христа і є слово «апостол» у значенні – місіонер ранньохристиянської доби. Церква цілком слушно писала і пише цю лексему з великої літери в першому випадку, і з малої – у випадку другому. Я тут не говорю про нові правила УКУ (структури УГКЦ), де ця логіка також не врахована.
За церковною традицією, слово «церква» слід писати з малої літери лише тоді, коли йдеться про будівлю, але – з великої літери, коли йдеться про спільноту християн, об’єднану власною ієрархією. Наприклад: «Православна Церква України». Новий правопис же вимагає писати слово «церква» у всіх випадках (в обох його значеннях) із малої літери, що також створює передумову для виникнення плутанини…
Втім, новий правопис залишає нам можливість виправити його недоліки в кожному окремому випадку, позаяк дозволяє писати з великої літери ті слова, яким хочемо надати особливого змісту.
Отож, запропоноване мною удосконалення правопису можна використовувати вже зараз – без жодного ризику, що це може вважатися граматичною помилкою. Адже практичний правопис має бути доцільним, а основною вимогою щодо його доцільности є максимально можлива зрозумілість і однозначніть лексем та висловлювань, які пишуться відповідно до його норм.
Читайте також: “ЧУЛИ ДЗВІН, ТА НЕ ЗНАЛИ, ДЕ ВІН: ПРО КАЗУСИ В ФОРМУВАННІ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ НА ОСНОВІ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ЛЕКСИКИ“: “https://ukrvisty.pro/movoznavstvo/chuly-dzvin-ta-ne-znaly-de-vin-pro-kazusy-u-formuvanni-rosiyskoi-movy-na-osnovi-davnoruskoi-leksyky.html“
